У Православних та Греко-Католицькій Церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 27 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того, щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1-3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою, повідомляє РІСУ.

У ІІ та ІІІ століттях Церква починає звертати велику увагу не лише на сумну подію Христових мук та смерті, але й також на радісний факт Воскресіння Христа. Так виникла практика хресної та воскресної Пасхи. Протиріччя, які виникли згодом, усунув 325 року Нікейський Собор.

У ІІІ ст., як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, передпасхальний піст у деяких Церквах триває уже впродовж тижня: на сьогодні — це Страсний тиждень. Перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст походять з IV ст.

Розбіжність у визначенні дати Пасхи між Сходом і Заходом виникла після введення у XVI ст. григоріанського (нового) стилю, коли на Заході почали використовувати нову формулу вирахування Пасхи, пов’язану з впровадженим календарем. У східній церковній традиції продовжує зберігатися юліанський (старий) стиль, а тому дата Пасхи вираховується від рівнодення за старим стилем, в той час як у західній традиції дата Пасхи вираховується від рівнодення за новим стилем. Іноді випадають роки, коли християни різних Церков святкують Великдень одночасно.

Хоча говоримо про 40-денний Великодній піст, та у Східній Церкві він фактично триває 36 з половиною днів — сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Пасхою та половина ночі перед Пасхою.

Західна Церква має 6-тижневий Великий піст, оскільки суботи також вважає пісними днями. Щоб піст мав сорок днів, то до 36 днів основного посту Західна Церква у VII ст. додала ще чотири дні на початку посту, тому й починається піст у т. зв. Попільну середу. За традицією, що склалася ще в Латинській Церкві у VІІІ столітті, цей день одержав назву Попільна середа через стародавній обряд посипання голови попелом на знак покаяння. Попіл одержують, спалюючи пальмові галузки, що залишилися з торішнього свята Входу Господнього в Єрусалим. Потім його освячують, і священик посипає ним у формі хреста голови парафіян.

Дотримуватися строгого посту Католицька Церква вимагає лише в Попільну середу, Страсну п’ятницю та Велику суботу. В інші дні у піст забороняється їсти м’ясо, але дозволені молочні продукти, яйця. Так зване «злагіднення» постів у Католицькій Церкві відбулося після Другого Ватиканського Собору (1962-65 рр.), адже піст для християни — це насамперед час віднови духу у молитві та вправляння у християнських чеснотах. У Православних вимоги до посту є більш строгими.

У період Великого посту не влаштовуються весілля та інші гучні урочистості.

Піст для християн повинен стати часом подвигу душі та тіла, належної підготовки до Великодня зокрема. Час посту відображається і в практиці церковної молитви. Питома Літургія Великого посту у Східній Церкві — Літургія напередосвячених дарів — є поєднанням вечірньої зі Святим Причастям, не містить молитов освячення. Звична Літургія відправляється у час Великого Посту лише в суботу та неділю. В усіх богослужіннях під час Великого посту від понеділка до п’ятниці Східна Церква має практику доземних поклонів.

Увесь зміст і ціль Великого Посту чітко висловлює молитва св. Єфрема Сирійського, яку повторюють у Східній Церкві на кожному великопосному богослуженні: «Господи і Владико життя мого, віджени від мене дух лінивства, недбалості, властолюбства та пустослів’я. Даруй мені, недостойному рабові Твоєму, дух чистоти, покори, терпеливості та любові. О, Господи Царю, дозволь мені бачити мої провини та не осуджувати брата мого, бо Ти є благословенний на віки вічні. Амінь».