Сумно, коли в українця закінчується сіль. Такий українець на День Незалежності йде копати картоплю, а проста фраза «Слава Україні» говориться сухо, або не сприймається зовсім. Сумно, коли вона закінчується у подружжя. Їхнє життя стає буденним і «без смаку». У такому подружжі ніколи не кажуть простої фрази «Я тебе люблю». Сумно, коли сіль закінчується в друзів. Друзі без солі не мають бажання зустрічатися, а проста фраза «Як у тебе справи» говориться за звичкою, а не з цікавості.
Сумно, коли сіль закінчується у дітей. Діти без солі чекають, коли батьків не стане, а проста фраза «Дякую вам» просто вийшла із вжитку. Сумно, коли сіль закінчується у нас. І байдуже нам , до московської чи української належати церкви, а проста фраза «Слава Ісусу Христу!» щоденно замінюється на «Добрий День!» І, насамкінець, страшно коли сіль закінчується у священика. Він працює на себе, а не на Бога. Він відправляє Служби лише за гроші і показує людям прейскурант, у скільки оцінені його послуги. А кожна проста фраза про Бога не сприймається вірними, бо священик без солі живе не тим, що проповідує...
