Старець підкинув на долоні яблуко, покрутив, розглядаючи з різних сторін, і глибокодумно промовив: - Люди вважають, що їхні душі подібні яблукам. - У сенсі? - Зацікавився його учень. - Точніше, половинки, - поправився вчитель. - Ось так приблизно. Він акуратно розрізав яблуко на дві частини і поклав на стіл.
- У них є таке повір'я, ніби для кожної людини існує ідеальна пара. Начебто Господь , перш ніж посилати душі в світ, розсікає їх навпіл, на чоловічу і жіночу половинки. Як яблуко. От і бродять ці половинки, шукають один одного. І знаходять? Як ти це собі уявляєш? Яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей? - Багато. - Саме так. А крім того ... ну знайдуть вони один одного, ну і що далі? Думаєш, складуть ціле яблуко і заживуть у мирі та злагоді? - Мабуть. А хіба не так? - здивувався учень. - Ні, не так. Учитель взяв у руки по половинці яблука і підняв їх до свого обличчя. - Ось дві свіженькі душі сходять у світ. А як світ поводиться з людськими душами? Наставник з хрускотом відкусив шматок від однієї половинки. - Світ, - продовжував він з набитим ротом, - не стабільний. І жорстокий. Він все перемелює під себе все. Тим чи іншим способом - відрізає по шматочку, або відкушує, або зовсім перемелює в дитяче пюре. Він відкусив від іншої половинки і на деякий час замовк, пережовуючи... Учень втупився на два недогризка і нервово проковтнув. - І от, - урочисто проголосив учитель, - вони зустрічаються! Він поєднав понадкушувані половинки. - І що, підходять вони один одному? ......Hі! - А подивись тепер сюди, - перебив учитель і взяв ще кілька яблук. - Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук - і що бачимо? - Вони не підходять, - кивнув послушник. - Дивись далі. Склавши дві різні половинки разом, він куснув з одного і з іншого боку і продемонстрував результат. - Ну, що бачимо? Тепер вони утворюють пару? - Та-а-а, - учень задумливо кивнув. - Тепер вони відповідають один одному ідеально. А все тому, що світ їх обкушував не поодинці, а разом! Люблячі один одного люди стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти один одного з півслова, підтримувати один одного і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом деякі пари переймають один у одного навіть звички, стають схожими характерами і гармонійно доповнюють один одного... Тобто другими половинками не народжуються, а стають. І це - клопітка праця.
