Жила на світі Любов. Вона тихенько жила в глибині Душі.
  Одного разу в Душу зайшов Обман. Це було давно. Обман Любові сподобався. Любов дуже дорожила Обманом, боялася його втратити. Навіть двері на ключ закривала спочатку. Вони довго блукали по закутках душі, розмовляли про щось, мріяли. Вечорами вони разом розводили вогнище, щоб зігріти душу. Любов звикла до Обману, і їй здавалося, що Обман залишиться з нею назавжди.Обман, власне, так і обіцяв. Він був такий романтичний. Але одного разу Обман пропав. Любов шукала його всюди. Довго шукала. Але потім в одному з куточків Душі знайшла прорубану сокирою дірку. Обман просто втік, залишивши величезну дірку.
    Любов у всьому винила себе. Любов надто вірила Обману, щоб ображатися. На згадку про Обман їй залишилася одна діра в Душі. Вона не зашпаровувалася нічим. І ночами через неї залітав Холодний і Злий Вітер. Тоді Душа стискалася і крижаніла. Потім в Душу намагалися заглянути ще інші обмани. Але Любов їх не пускала, кожен раз виганяючи віником через дірку. Потім обмани перестали заходити.
  Але одного разу в Душу постукав Господь. Спочатку Любов не відкривала. Господь не поліз в дірку, як це робили попередні обмани, а залишився сидіти біля дверей. Весь вечір Любов бродила по Душі. Вночі вляглася спати, на всяк випадок, поклавши віник поряд з ліжком. Проганяти нікого не довелося. На ранок, заглянувши в замочну щілину, Любов переконалася, що Господь, як і раніше сидить біля дверей. Любов почала нервувати, розуміючи, що не можна прогнати того, хто ще не зайшов. Пройшов ще день. Сум'яттю Любові не було меж. Вона зрозуміла, що дуже хоче пустити Господа. Але боїться це зробити. Любові було страшно. Вона боялася, що Господь втече, як і перший Обман. Тоді в Душі з'явиться друга діра. І буде протяг.

  Так проходили дні. Любов звикла до Господа біля дверей. І одного разу, по гарному настрою, вона впустила Господа. Увечері вони розпалили багаття і вперше за стільки років відігріли Душу по-справжньому. 

- Ти підеш? - Не витримавши, запитала Любов. 
- Ні, - відповів Господь,  - я не піду. Не бійся цього і не замикай двері на замок.
- Я не буду, - погодилася Любов, - але Ти ж можеш втекти через стару дірку.
І Любов розповіла Господу свою історію.
- Я не бігаю через старі дірки, - усміхнувся Господь, - Я зовсім інший.
Любов Йому не повірила. Але запросила на прогулянку до Душі.
- А де твоя стара діра? - Запитав Господь.  
- Ну от, - гірко усміхнулася Любов.
І показала місце, де розташовувалася дірка. Але діри на місці не було. Любов чула, як лається Злий Холодний Вітер із зовнішнього боку Душі.
  Любов подивилася на Господа, посміхнулася і сказала тільки, що хоче бути з Господом завжди...